З виникненням фільму завжди пов’язана якась історія та
низка подій. Перед тим як писати будь-який сценарій у автора виникає ідея,
появу якої може спровокувати враження або пережита ситуація. В мене є
декілька історій пов’язаних з короткометражним фільмом ”Сонечко”.
Пізно ввечері я сіла у вагон лондонського потягу метро. У
вагоні де-не-де були люди, але не було натовпу. Можна було без
перешкод роздивлятись пасажирів, що їдуть навпроти.
Помічаю очі чоловіка, що пильно за мною стежать, а потім
і самого чоловіка. Сканую його: стрункий чоловік у приталеному піджаку,
напрасовані стрілки на штанях, лаковані туфлі, золоті запанки на сорочці,
масивний годинник на зап’ясті, лиса голова, зухвалий погляд. Ну, точно
італієць, скоріш за все сицилієць, - думаю я.
Потяг під’їзжає до потрібної мені станції. Я підводжусь і
підходжу до дверей, щоб вийти першою. Сицилієць рушає за мною. Я напружуюсь.
Він стає поруч зі мною та дивиться на мерехтіння ліхтарів та цегляних стін за
склом вагону.
Раптом він розвертається до мене і каже, - Excuse me,
you’ve got ladybug into your shoulder! – простягає на вказівному пальці комаху
”сонечко”.
Власне, саме ця зустріч дала поштовх до написання
сценарію ”Сонечко”. Наступного дня я прийшла до свого викладача з інтенсиву для
сценаристів, Девіда Фаербенкса. Розповіла цю історію, припустивши, що сицилієць
зробив трюк з комахою навмисно, щоб познайомитись. А що? Може, він постійно так
робить?
Мій викладач написав на дошці великими літерами ”Ladybug”
та підкреслив назву. А потім між іншим докинув:
- Це сценарій. Розробляй. Завтра чекаю на перший драфт!
 |
Я написала сценарій англійською мовою у жанрі -
романтична комедія. Мені було цікаво спробувати себе у цьому жанрі. Зробити
атмосферний та легкий фільм, трохи наївний та добросердечний, про людину, що
шукає свою другу половинку.
Головним героєм в мене був нерішучий хлопець Джон, що
саджає комаху на дівчат і таким чином знайомиться з ними.
Курс закінчився. Я повернулась до України. Вдома я
переклала сценарій на українську. Коли прочитала переклад, зрозуміла, що
головний персонаж гарно вписався у британське сьогодення, але зовсім не
вписується в українську реальність.
З цим треба було щось робити, якось адаптувати всіх
персонажів. І я попросила свого талановитого друга, сценариста Андрія Зланича,
почитати сценарій. Він дав мені хорошу пораду перевернути гендер всіх
персонажів, з хлопця зробити дівчину, а з дівчат хлопців.
С Джона я зробила Мію, переписала всі сцени і
вони запрацювали. Відправила переписаний сценарій на конкурс ”Кіноскрипт”,
отримала гран-прі та можливість реалізувати проект зі студією “Стар Медіа”.
Насправді, завдячуючи гарному смаку продюсера Наталії Яковлевої, бо саме вона
була в жюрі та обрала цей сценарій.
Коли знімальна команда готується до зйомок фільму, одразу
починають працювати усі закони Мерфі. Який говорить про те, що якщо лайно може
статись, воно обов’язково станеться (Anything that can go wrong will go wrong).
І це про нас.
Ми розробили КПП по режисерському сценарію, де вирішили,
що в перший знімальний день ми відзнімемо усі сцени з комахою. День до зйомок.
Мені телефонує виконавчий продюсер та каже, що вся партія замовлених комах не
вилупилась в лабораторії, і в нас немає жуків на завтра. А ми просто фізично не
можемо переносити зйомки, через неймовірну кількість виробничих причин. До того
ж, маємо вкластись у 6 знімальних днів. А на кадри з VFX сонечком у нас не було
коштів. Комп’ютерна комаха обійшлася б в 35 000 баксів плюс мінус, і не
було жодної гарантії, що вона б виглядала природньо. Художник-постановник Діана
Тодоратьева вже почала фарбувати муляж. Але проблему це не вирішувало, бо
комаха була б абсолютно статичною.
Продюсер, Ірина Попушой, не розгубилась та зв’язалась з
українськими вченими, які поїхали на конференцію до Парижа. Іра попросила
зібрати у паризькому парку всіх ”сонечок”, яких тільки зможуть знайти. В
понеділок вранці в Бориспільський аеропорт прилетів літак з подарунком з
Парижа.
Іра привезла на майданчик банку з жирненькими паризькими
сонечками. З них більша кількість була відзнята, а якась втекла прямо з
майданчика та осіла на теренах України.
 |
| Продюсер Іра радіє першому знімальному дню на фоні знімального процесу |
Під час підготовки до зйомок велику увагу ми приділили локаціям, адже дія фільму відбувається як у міському транспорті, так і в самому місті. До того ж, кожне місце - побачення, певним чином мало характеризувати кожного персонажа.
Знімали кіно в Києві. В київському метро знімати можна
тільки вночі та в обмежений час. Не говорячи вже про те, що одна знімальна
зміна в метро була для нас фінансово неможливою.
Тому ми освоїли зупинки першого швидкісного трамваю.
Домовились про зйомки на певні дати. Але після зміни, за ніч до зйомки,
виявилось, що першу лінію трамваю закрили на ремонт і ми не можемо там знімати.
Після невдалих спроб замінити міський транспорт оператор-постановник, Микита
Кузьменко, пропонує знімати у метро, але маленькою камерою. Ця знімальна зміна
була рок-н-рольною. Ми знімали в різних вагонах, постійно бігали з вагона у вагон,
зі станції на станцію, періодично переховуючись від працівників метрополітену.
Ігрові сцени треба було інтегрувати у реальне життя пасажирів, тому знімали
переважно у документальній стилістиці. Загалом люди нас не помічали, але були й
такі, що передавали ”привіти” прямо у камеру.
 |
| Оператор-постановник Микита Кузьменко |
Для того, щоб дослідити тему “побачень-знайомств”, я
зареєструвалась в соціальній мережі Tinder та ходила на побачення з різними
хлопцями, а після побачення записувала діалоги. На ці побачення я чомусь надягала футболку з написом ”Feminism is the
radical notion that women are people”. Інколи цей напис відволікав хлопців від моїх очей, інколи ні.
На мій погляд, цей короткометражний фільм повністю
складається з акторських етюдів. Актори часто імпровізували під час репетиції
та говорили текст своїми словами, вдалі речі я просила залишити.
Я довго не могла знайти головних героїв, Мію та Юру.
Після 5 днів кіно проб у мене не було головних героїв, це засмучувало. А потім
виконавчий продюсер запросила на проби Рому Веремейчика. Він зіграв німий етюд
і мені одразу стало ясно, що ми знайшли нашого хлопця. А потім я побачила
Анастасію Рубцову і закохалась в неї для цієї ролі. Під час роботи над роллю
Насті довелось змінити колір волосся, навчитись паяти плати та лагодити
електроприлади, стрибати з човна у холодну воду та полюбити комах.
Цікавим є те, що Рома та Настя професійні музиканти, а не
актори. Мені захотілось додати музичні сцени у тіло фільму. Тому існує дві
версії фільму. Одна – режисерська, вона довша та включає в себе музичні сцени
Насті та Роми. А друга – фестивальна, що значно коротша. У фестивалів дуже
конкретні вимоги до хронометражу короткометражного фільму, як правило, від 10
до 25 хв. максимум. На незалежних показах, коли ми не обмежені хронометражем,
ми завжди показуємо режисерську версію.
Ця музична сцена була зроблена на пісню ”Небо” гурту Один
в каное. Композитор Юрій Водолажский, звукорежисер Максим Зубченко.
А це фінальна сцена режисерської версії. У сцені звучить
пісня ”Родимки” Pianoбой, слова та музика Дмитра Шурова. Хореограф-постановник Костянтин Коваль. Композитор Юрій Водолажский, звукорежисер Максим Зубченко.
 |
| Репетиція фінальної сцени з хореографом-постановником Костянтином Ковалем |
 |
В цьому фільмі костюми були так само важливі як і
локації. Одяг мав підкреслювати характерні особливості кожного персонажа.
Костюмер-постановник Діна Голубєва запросила акторів на примірку, а потім
відправляла мені у месенджер довжелезні стрічки світлин з різними образами та
комбінаціями. Мені як режисеру важливо, щоб одяг не виглядав новим у кадрі, щоб
було враження, що його носили та купували спеціально для себе. Щоб він виглядав
зручним, десь був більшим за розміром, десь потертим. Одним словом, одяг має
бути фактурним. На мій погляд, нам вдалось досягти органічності у костюмах.
Гримером у нас була чарівна Катерина Струкова, якій була
поставлена дивна задача. Їй треба було розробити грим для акторів спеціально
для кадрів з POV комахи. Відомо, що комахи бачать інакше ніж люди, в іншому
кольоровому спектрі. Наприклад, комахи бачать ультрафіолетові промені. І ті
предмети, що здаються людям однотонними, комахи можуть бачити різнокольоровим,
бо ці предмети по-різному відбивають ультрафіолет. Але ми так і не реалізували
цю ідею.
Монтаж фільму був одним з найцікавіших періодів
виробництва. Режисер монтажу, Сашко Одуванчіков, одразу сказав, що монтувати як
написано ми не будемо, а будемо дивитись матеріал і відштовхуватись від нього.
Я з цим погодилась і ми почали збирати рибу, а потім різноманітні версії. В
монтажі важливо вчасно зупинитись, не боятись і викидати зайве.
 |
| Звукорежисер Максим Зубченко |
Міжнародна прем’єра фільму відбулась на міжнародному
кінофестивалі у Німеччині, 42 Grenzland Filmtage Selb. Кінопрограма була
поділена на секції: Überraschungen/сюрпризи, Visionen/ бачення, Begegnungen/
зустрічі, Abgründe/ безодні. Показ фільма Сонечко/Ladybug відбувся в програмі
Begegnungen /зустрічі.
Однин з найяскравіших показів відбувся на фестивалі
Cambria Film Festival в Каліфорнії. Цікавим є те, що відбірники визначили жанр
фільму як ”dark comedy”. Взагалі, темою фестивалю було кохання та все, що з ним
пов’язано.
Фестивальним життям фільма займались Letter To Fest, і
саме з їх допомогою фільм ”Сонечко” показали на багатьох український інді-фестивалях, на яких фільм отримав декілька нагород.
Хоча найбільшою нагородою для цього фільму однозначно є
любов глядачів.
Трейлер фільму:
Посилання на фестивальну версію фільма:
Приємних поцілунків!
Немає коментарів:
Дописати коментар