Ящик манго. Зі збірки оповідань "Зимові канікули"

Ящик манго 

В звичайній хрущовці без ліфта, на п’ятому поверсі, живе Маргарита, серйозна жінка за сорок. Якраз о сьомій ранку вона прасує спідницю стоячи у одному бюзгалтері, трусах та копронових колготах. Стрілка на яких добігла до середини стегна, але ретельно була зафіксована з обох боків перламутровим лаком для нігтів. Покінчивши зі спідницею, Маргарита прийнялась прасувати блузку розправляючи кожний кружавчик на жабо. 

Одягнувшись, Маргарита ретельно підвела очі сірим олівцем, а губи ніжно рожевим та вийшла з дому, взувши туфлі середньої висоти підборів. 

Вистукуючи ними по розбитому асфальту київських дворів, Маргарита завернула за ріг та перетнула дорогу. Пройшла пару метрів і зупинилась навпроти залізної калитки дитячого садочку. 

Маргарита впевнено відкрила калитку і зауважила, що вона скрипить. 

Підібгавши нижню губу, вона гордовито зайшла у приміщення, вимахуючи чорним портфелем. Поки вона піднімалась сходами на зустріч їй йшов Петро, що був у садочку майстром на всі руки. Він якраз відлагодив дитячий туалет старших груп, що затопив спальню молодших груп. Старші дітки вкинули до унітазів петарди, які розтрощили кахель вщент. 

Побачивши Петра, Маргарита поспіхом сказала:

- Добрий ранок! Там калитка знову скрипить. Може, змастіть її чимось! 

- Добрий ранок, пані! Буде зроблено! - вдавано слухняно, відповів Петро. 

Петро був дідусем одного з розбишак, що ходив в цей садочок. А також він був сторожем, слюсарем, садівником та прибиральником. Фактично він був усім для цього закладу. Якби його не було, життя Маргарити серйозно ускладнилось. Тому вона завжди була привітна з ним, навідміну від дітей. З дітьми вона трималась стримано, не загравала з ними і намагалась не закохуватись в їх татусів, бо була вона жінкою честних правил. Вона знала, що там де є татусі, там завжди є матусі. 

Рідкісній кішці ”ірбіс“ з Таджикистана було  набагато легше знайти собі пару, ніж нашій Маргариті у дитячому садочку. Самотність Маргарити була радше професійною деформацією, аніж вадою її характеру.  

У кріслі директора Маргарита рахувала години та хвилини, проведені на роботі, зрідка поглядаючи на паморанчеву валізу у білих цятках. Адже саме сьогодні, одразу з роботи, вона піде не в самотню однокімнатну квартиру в хрущовці, а у відпустку. Саме після того, як вона закриє за собою залізну калитку, сяде у таксі та відправиться у аеропорт ”Київ”, де на неї чекатимуть дві її подружки.  Втрьох вони відкоркують заздалегідь приготовлену пляшку шампанського біля скляних дверей аеропорту та полетять до омріяного Єгипту. 

Замість однієї пляшки подружки випили три. Увесь політ п’яненька та щаслива Маргарита мугикала собі під ніс якусь попсову пісеньку, що вона почула в таксі. 

Під час приземлення літак м’яко підскочив два рази та стрімко покотився злітною смугою. В салоні літака пролунали гучні оплески, ніби на прем’єрі нового балету в оперному театрі. Маргарита теж радісно плескала у долоні. Але не від щастя безпечного приземлення, а тому що її кров рясно була розбавлена шампанським. 

Маргарита та дві її подружки Леся та Оля спустились трапом, перейшли до шатлу, що вже чекав на пасажирів. 

В автобусі Маргарита перечипилась через ноги якогось хлопця у кросівках "Джордан". Цей хлопець не хотів, щоб Маргарита впала, просто його нестандартні ноги не вміщались під сусіднім сидінням. Маргариту підняли на ноги Леся та Оля. 

”Хіба можна так виставляти ноги?” - сварилась Леся на темношкірого хлопця двох метрів зросту. 

”Désolé madame! J'ai juste de très longues jambes!” - вибачився хлопець французькою, що в перекладі звучить так, - Вибачте, мадам! У мене просто дуже довгі ноги. 

Оля нагострила вуха, пустотливо подивилась на подружок:

- Оу, француз! - вигукнула вона.

- Спитай у нього чи він раптом не баскетболіст? Обожнюю баскетболістів! - Леся прошепотіла на вухо подружці та захихотіла.

 - Ну, сама в нього спитай. Я у школі вчила німецьку, - захихотіла Оля у відповідь. 

- Так спитай в нього німецькою, - не вгавала Леся. Подружки злегка штурхали француза та неоднозначно посміхались. 

- Дівчата, ну годі вам! Ви що баскетболістів не бачили по телевізору? - обурювалась Маргарита, і наполегливо повчала подружок, - поводитесь так наче ви азійки, що побачили волохаті груди наших хлопів! Вони теж отак витріщаються на їх рослинність, як ви на ноги цього африканця! 

- Та тихо тобі, Маргарито! Він француз! - заступилась за хлопця Оля. 

- Спитай того француза чи знає він, хто такий Стендаль? - не здавалась Маргарита. 

Двері шатлу відчинились і натовп стрімко побіг до терміналу на чолі з французом-баскетболістом. Слідкуючи за змійкою черги, Маргарита, Леся та Оля зайняли чергу до паспортного столу. Маргарита ретельно пильнувала свої ноги, щоб вони не заступали за стоп лінію, що відокремлювала прибулих від кабінки паспортного  столу.  Ця процедура вдавалась їй складно, вона не могла встояти на місці, злегка колихалась заступаючи за лінію. Леся та Оля делікатно підтримували Маргариту ззаду, хоча самі теж стояли на ногах не дуже впевнено. 

Місце біля віконця контролю звільнилось і Маргарита попленталась до кабінки. В кабінці вона побачила сурового єгипетського офіцера. 

”Гуд івнінг”, - сказала Маргарита по складах.

Офіцер підняв очі та подивився на Маргариту. 

- А ю дранк? - спокійно запитав він. 

- Ноу, ноу, ноу! Нот дранк, нот ет олл! - почала виправдовуватись Маргарита хапаючи повітря ніздрями. Маргарита дійсно почала потроху  тверезіти від думки, що її можуть не пустити на омріяний відпочинок. 

- О’кей зен. Йор паспорт пліз! - скомандував офіцер.   

Маргарита опустила руку у сумочку та почала мацати кишеню в якій мав бути її паспорт. Але там було порожньо.

-Дідько! - закричала Маргарита та у розпачі повернулась до подружок. 

-  Що сталось? - хором заволали Леся та Оля. 

- Паспорт зник! Мабудь випав у літаку! - скоромовкою прокричала Маргарита та вмить протверезіла. 

Подружки кинулись шукати паспорт. Вони шукали всюди, у терміналі та його коридорах, у вбиральні та автобусі. Ніде не було паспорту. Тоді вони чимдуж побігли до літака. Тупцюючи залізним трапом вони з криками забігли до салону, прокриричввши хором: ”Ми загубили паспорт!”

Маргарита одночасно була для себе і благословенням, і великою халепою.  І зараз як ніколи вона сподівалась на чудо. Але воно не сталось, натомість безперебійно працював закон Мерфі. В салон літака Маргариту та подружок не пустили стюардеси. Виявляється, якщо пасажир залишив борт літака, він на нього вдруге попасти не може, навіть якби він там залишив власну голову. Але стюардеси дали слово пошукати паспорт і звісно його там не знайшли, бо були певні, що паспорта на борту нема. 

Викликали консула. Спочатку поважна пані консул хотіла відправити Маргариту додому в Україну, але чисто з жіночої солідарності пішла їй на зустріч та виписала тимчасовий паспорт - папірець, довідку про те, що паспорт загубився. Ця довідка дала Маргариті  можливість все-таки розпочати відпуску. 

Подружки від‘їдались донесхочу на шведських столах ”ол інклюзіву”, ходили на ранковий шейпінг до крипатури, що трималась п‘ять днів поспіль з незвички займатись фізичними вправами. Пили дайкірі на барі та відкисали в басейні замість моря, бо в басейні було тепліше за море і там не плавали мурени, яких страшенно боялась кожна з жінок. 

Ховаючи тіло від розпеченого сонця під солом‘яною парасолькою Маргарита зауважила, що вона погладшала, тож з неї досить пасивного відпочинку. 

- Все, дівчата, годі лежати! Сьогодні ми поїдемо в місто! - сказала вона тоном Індіано Джонс. 

- Схаменись! Тут так добре, я не хочу ніякого міста! - простогнала Оля. 

- Треба ж якісь сувеніри додому купити! - Леся підтримала Маргариту. 

Ввечері, після шведського столу з різьбленими кавунами від єгипетських майстрів, подружки сіли у рейсовий автобус, що курсував від міста до готелю. 

Дорога до міста лежала через мінімалістичний краєвид. З одного боку була пустеля, а з іншого море. Подружки дивились у вікно та розмірковували, які подарунки треба привезти додому. 

- Не хочу купувати всілякий мотлох типу магнитиків, горняток, папірусу і тому подібне, - надувши губи сказала Оля. 

- Так, дійсно, хочеться привести щось корисне та рідкісне. Щось таке чого немає вдома, - додала Леся. 

- Я точно знаю чого я хочу і що буду купувати, - заявила Маргарита. 

- І що це? - хором запитали дівчата. 

- Це манго! Достигле манго. У нас в магазинах тільки зелені недозрілки продаються. А я хочу смачного достиглого манго! - з натхненням сказала Маргарита та відчула смак достиглого манго у роті, хоча насправді ніколи не куштувала навіть зеленого. Її уява сама створила досконалий смак, а мозок погодився, що це найкращий смак у житті. 

- Оу! - вигукнула Оля, - ми теж хочемо манго! 

Автобус зупинився біля одноповерхового маленького магазину. Туристи поспішали зайняти чергу. Подружки зайшли у середину магазину і Маргариті на мить здалось, що вона потрапила в якусь східну казку. В магазині продавалось абсолютно все: на стелі були прив’язані грона з різноманітними фруктами, ніби ожилі картини Джузепе Арчимбольдо, що спадали аж до підлоги. На столах було розкладено різноманітний посуд від кольорових мисок до стилізованих жерстяних ламп Аладіна прикрашених різнобарвними скельцями. 

А посеред зали магазину лежав справжній верблюд та жував сіно. З ним фотографувались туристи з дітьми, без дітей, з дружинами та чоловіками, а також поодинці. Одним словом, у магазині був ажіотаж. 

- Ти подивись які черги! Ми тут до ранку будемо стояти! - в розпачі відмітила Оля та втомлено сіла на пуф, що гостино стояв біля дверей. 

- Пішли звідси! Зайдемо в інший магазин! - сказала Маргарита та розвернулась йти на вихід.

Раптом Маргарита відчула легкий дотик до шкіри, розвернулась і побачила чоловіка, що ніжно схопив її двома пальцями за смужку майки. ”Красавіца, куда уходішь без падарка? -  лагідно поцікавився чоловік, - я діректор етого магазіна, сегодня ісполню любоє твойо желаніє без очереді. Чего хочешь, красавіца?”. Маргарита замислилась, чого вона насправді хоче. Чоловік відверто її розглядав, а потів став на коліна, простяг до неї руку та урочисто запитав: ”Хочешь за мєня замуж?”

”Ні, мені потрібен ящик манго!” - Маргарита сказала, як відрізала.

Чоловік підвівся з колін, з цікавістю подивився на Маргарита та зник за прилавком магазину. Маргарита чекала не відводячи погляду від фіранки, за якою зник чоловік. Директор магазину за мить з‘явився в залі зі здоровенним ящиком манго, що поставив у ніг Маргарити. 

Маргарита обдарувала директора магазина щасливою посмішкою та вхопилась за ящик обома руками. Оля та Леся не забарились і допомогли Маргариті донести ящик манго до дверей магазину та завантажити його у автобус. 

Коли Маргарита несла ящик манго, директор магазину розглядав руки Маргарити, її біцепс і тріцепс, вени, що проступали через тонку шкіру, її пальці та нігті. Йому здалось, що це найгарніші руки у світі. Наступний тиждень директор магазину провів не відходячи від Маргарити, переконуючи, що її відпустку слід перетворити у медовий місяць. 

Маргарита не велась на його умовляння і була неприступною. По-перше, вона вважала, що заміжжя з іноземцем - важка карма. По-друге, їй треба було повертатись до дитячого садочка і перевірити, чи Петро змастив калитку. 

Наступного дня Маргарита отримала смс повідомлення від консула та прикріплену світлину свого паспорта, який знайшли в аеропорті Сінгапуру. На відміну від Маргарити за два тижні паспорт побував у багатьох країнах та знову і знову повертався до України, а потім знову летів деінде затиснутий між сидінням і спинкою крісла. 

Залізна калитка у дитсадку була змащена та чекала на Маргариту. Вона злегка посвистувала на вітрі та трипотіла стрічками, що їх прев‘язали діти.