Зелені берети. Зі збірки оповідань "Зимові канікули".

      Рисові поля простягнулись на кілометри, а в повітрі наче застигла комбінація морських хвиль, смаженої їжі та квітів плюмерії, яких повно на острові Балі. Дарина замріяно оглядала краєвид та крутила педалі на орендованому ровері. Попереду неї їхав звабливий зеленоокий хлопець. Дарина милувалась засмаглою шкірою красунчика та його густими каштановими кучерами.   До керма ровера була пригвинчена парасолька, що кидала візерунки тіней на пишні груди Дарини,  затиснуті в джинсовому корсеті сарафану. Її блакитні очі виблискували на фарфоровій шкірі, яка була занадто чуттєвою для засмаги. Дарина страждала від сонячної алергії, тому на пляжі зазвичай ховалась під солом’яними дахами місцевих барів. Для Дарини ніч була більше ніж просто комфортною годиною доби, ніч була – днем. Тільки вночі Дарина по-справжньому оживала та розквітала як примула у тіні.  

       Дерева відпустили довгі пасма на розпечений асфальт, що скидались на дівочі не заплетені коси. Цвіркуни та цикади розпочали вечірній концерт не чекаючи на слухачів. Апельсинове сонце закотилось за обрій як повільний шар для боулінгу. Природа готувалась до зустрічі з ніччю. Дарина малювала очі в стилі «smoky eyes», дивлячись у старовинне прямокутне дзеркало, кути якого були прикрашені різнокольоровими скельцями. Цей декор робив дзеркало одночасно автентичним та затишним. Його неодмінно хотілось забрати додому, але воно б не влізло в жодну туристичну валізу. Намалювавши обличчя, Дарина провела пальцями по вигинах скельців та пішла робити собі огірковий коктейль з лаймом та джином. 

    На подвір’я вілли заїхав сріблясто-зелений позашляховик «багі». Андрій  натиснув на клаксон, багі видав гучний лев’ячий рик. Дарина вийшла на подвір’я у сукні-розлітайці з трикутним декольте та відкритою спиною. М’який вечірній вітер куйовдив Даринине волосся. Вона тримала волосся руками, щоб воно не прилипало до нафарбованого блиском рота.  

     Багі заїхав у селище. З усіх сторін гриміла музика, люди танцювали прямо посеред дороги. Тинялись всюди з алкогольними напоями. Де падали, там і засинали, підпираючи одне одного. В кожному барі на Балі відчувався дух гедонізму та вільнодумства. 

    Дарина та Андрій припаркували багі під кронами борасових пальм. Андрій показово взяв Дарину на руки та перекинув через плече. У такій позі він ніс її до бару, а вона лунко сміялась награно репетуючи.  Вони вибрали гарний столик з  шикарним видом на море, яке вночі скидалось на мінімалістичне дизайнерське дзеркало та прикрашало будь-який предмет, що потрапляв на його поверхню. Птахи, цвіркуни, звуки, пейзажі, форми дерев та каміння, абсолютно все на цьому острові спонукало до пристрасного кохання. Офіціант приніс меню та обережно поклав його на гладку поверхню столика. Андрій розстібнув ґудзики на сорочці та оголив торс. 

-       Спекотний вечір, - бовкнув він, розглядаючи місцевих дівчат, - Непоганий містяк, як тобі? 

-       Та, тут круто! - стримано відповіла Дарина та продовжила гортати меню. 

-       Хочеш коктейль? - між іншим поцікавився Андрій. Дарина кивнула. Андрій завмер в позі очікування назви напою, або хоча б якогось натяку. 

-    Обери на свій смак! - грайливо протягла Дарина, і докинула з задирливим викликом, - Здивуй мене! - коли Андрій вже направився до барної стійки не озираючись. Офіціант приніс аперетив: нарізані жовто-помаранчеві скибочки папаї, біло-рожеві кільця пітайї, що місцеві називали «фрукт дракона», та запечений на шпажках інжир. 

           Дарина ніколи не куштувала фрукти екзотичніші за банан та ківі. Вона не з могла б на вигляд  відрізнити рамбутан від київських каштанів, або гуаяву від груші. Але Дарина була ризикованою дівчиною, тому без вагань поклала скибочку папаї до рота. Смакуючи фруктом папаї Дарина подумала, що ця диня якась дивна на смак, ніби морква з медом. А пітайя ззовні схожа на ківі-альбіноса, а на смак ніби ватні диски, що вимочували у цукровій воді. Хоча Дарина одразу зауважила, що на смак пітайя ніяка, але дуже гарна ззовні. Її уява намалювала собі яскраву сукню: атласну основу малинового кольору, на яку зверху прикріплений молочний фатін у дрібну чорну цятку, ніби кісточки пітайї. З такою сукнею Дарина взула б білі туфлі. Такий наряд безумовно є непрактичним шиком, але базовий гардероб для розумних жіночок давно вже встиг вкурвити і самих жінок, і дизайнерів одягу. Ця сукна дивовижно виглядала б в пострадянському інтер’єрі. По поверненню можна було б замовити фотосесію.  Або Дарина могла б піти в такій сукні на червоний хідник якогось кінофестивалю. Вона любила відкривати кінофестивалі. Правда в неї ніколи не було можливості дивитись фільми на цих фестивалях. Головним чином через те, що в ночі не показують кіно. А прийти до кінозали о десятій ранку на якогось азіатського «first time director» та споглядати півгодини як сонячні промені пробиваються через гілки дерев. Дарина не могла собі такого дозволити, що можна було зрозуміти. Увесь її вільний час займали підготування до ночі – доби, в якій вона жила. Дарина випірнула з міркувань про нову сукню та пошукала очима Андрія. 

    Андрій безсоромно мацав за талію розкішну мулатку та щось солодкаво дзюрчав їй на вухо біля бару. Дарина стиснула кулаки, її очі примружились, а вуста розтулились у відчаї. Але вона себе швидко опанувала. Дарина не була нобелівським лауреатом, але й дурепою та плаксійкою вона теж не була. Діяла Дарина стратегічно з практичним розрахунком найближчого майбутнього. Дарина піднялась, розправила плечі та почала колихати стегнами у такт музики, кидаючи двозначні погляди на чоловіків у барі, поки не зібрала їх усіх коло себе.             Вона танцювала так, ніби вона кішка у якої тічка. Чоловіки терлися об неї, як самці на вигулі. Андрій з відваленою щелепою по самі п’яти стояв у шоку затиснутий між мулаткою та білявкою, що вже склали на його грудях свої наманікюрені нігті. Якийсь красень у сорочці всіх кольорів поклав праву руку на стегно Дарини, а ліву на груди і провів вниз аж до талії. Андрій скинув з себе зайвий баласт, – мулатку та білявку, і рішуче пішов до Дарини. Вона побачила очі Андрія через плече красеня у розцяцькованій сорочці. І зрозуміла, що зараз хтось отримає на горіхи, і цим «хтось» буде не вона. Андрій розвернув до себе красеня та вгатив йому між очі. Красень піднявся з колін з розтрощеним носом, але не забарився з відповіддю та вдарив Андрія навзаєм. Андрій впав на стіл. В барі почалась масова бійка. Андрій бив людей обличчям об підлогу, Андрія били обличчям об все підряд.  Дарина насилу забрала Андрія з цього місива та запхала у багі, сіла за кермо та поїхала геть. Розлючена вона летіла світ за очі, просто їхала навмання, Андрій стогнав прикладаючи до обличчя холодний кокос, який він прихопив з холодильнику в барі. 

-     Ти здуріла? - ображено прохрипів Андрій, - Що на тебе найшло? - він продовжував скиглити. Дарина мовчала тільки чимдуж тисла на педаль газу і не забирала ногу. 

-       Не жени так! - закричав Андрій. - Що за нахєр? Що ти мені влаштувала у барі? Нащо ти почала крутити з усіма цими козлами? 

-       Тому, що ти, Андрій, хтивий козел! - різко відповіла Дарина і натисла на газ, позашляховик заревів та кинувся  вперед. 

-       Це ти хтива олениха! А не я козел! Я просто мило спілкувався з місцевими дівчатами. А ти осатаніла! 

-     Він мило спілкувався! - передражнила Дарина, - Ти мав принести мені коктейль! А не чесати свої яйця поміж місцевих дівчат! - кричала Дарина не слідкуючи за дорогою.  

Багі пролетів вказівник «Увага! Небезпечно! Міни! В’їзд заборонено!»

Дарина виїхала на заміноване поле та летіла по ньому наче літак по злітній смузі.

-     Повернемось до Києва, я заберу свої речі та йду! Все! Ти хвора сука, що постійно влаштовує вистави на рівному місці! - погрожував Андрій з закинутим угору розбитим носом. 

-   Ха! Це я йду від тебе! Тебе ж на хвилину не можна залишити з людиною протилежного гендеру! Тобі ж обов`язково треба посіяти свій ген у вагіні кожної курви, що накине на тебе оком! Дятел нерозумний! - кричала Дарина зі сльозами на очах. 

Дарина з’їхала з поля та покотилась якоюсь стежкою. Жодних ліхтарів, або якихось прикмет цивілізації в околицях не було. 

-       Де ми заїхали? Ти впізнаєш місцину? - запанікував Андрій. 

-       Я не знаю де ми. У нас закінчується пальне, - буркнула Дарина. 

     Раптом багі освітили потужні ліхтарі. Позашляховик вперся в паркан з колючою проволокою та військовими вежами. Дарина розплющила очі та побачила перед собою трьох озброєних військових у зелених беретах. Колір таких беретів носить спецназ Армії США. Дужі хлопці направили автомати прямо в обличчя Дарини та Андрія. Військові скомандували вийти з позашляховика з піднятими руками та йти за ними. Дарина та Андрій незчулись як за ними закрились залізні ворота військової бази. А потім їм притискали пальці до скла моніторів, шукали в базах терористів, навіть влаштували маленький допит. Не наривши ніякої інформації, вирішили відпустити. Наляканих та добряче причмелених Дарину та Андрія вивели за ворота та посадовили в багі. На згадку про цей вечір військові подарували Дарині та Андрію зелені берети. На прощання усі разом зробили фотографію на пам`ять.  Військові люб’язно показали на карті безпечну дорогу, бо їхати через заміноване поле не варто, вдруге не пощастить. 

    Дарина та Андрій їхали повільно, пильнуючи кожний вигин вузької дороги. Насилу доїхавши до селища, Андрій припаркував багі біля місцевого бару. Запропонувавши Дарині хильнути трохи місцевої горілки «арак», щоб заспокоїти нерви після напруженої ночі. Дарина погодилась на пропозицію при умові, що Андрій донесе її до бару. Андрій погодився без вагань, йому була потрібна компанія своєї подружки як ніколи. Тоді Дарина видряпалася на спину Андрію, він міцно обхопив її дубку та поволік до бару, здіймаючи втомленими ногами пилюку від потрісканої землі. Вони всілись за простий дерев’яний стіл та для початку замовили пінту прохолодного пива. Дарина не піднімала голову з плеча Андрія, обидва дивились далеко за обрій краєвиду. Раптом Дарина зауважила стару, що сиділа за сусіднім столиком та не зводила тьмяних очей з їхньої пари.  Дарина прошепотіла Андрію на вухо, що ця стара її лякає.  

        Стара відсьорбнула пиво з кухля та сказала дивлячись в очі обом: 

«Не сьогодні, виблюдки! Але точно колись. Сьогодні «you’re lucky, bitches!», - погрозливо промовила стара, допивши пиво, підвелась та вийшла з бару». Дарина та Андрій ошелешено дивились їй у спину.  На острові Балі світало. Ранкове повітря наповнювало легені свіжістю, а вранішні сонячні промені дарували надію на прекрасний новий день.